Дистанційне навчання

Навчальна дисципліна "Психологія мовлення"
Група 231  Тема  "Експресивне мовлення"

План

1. Діалог та монолог як форми зовнішнього усного мовлення.

2. Внутрішнє мовлення.

3. Проблема співвідношення мислення і мовлення.

4. Писемне мовлення.

Перелік рекомендованої літератури

1.     Довідник учителя – логопеда / Авт. – упор. Лупінович С.М. – Тернопіль: Мандрівець, 2008. – 112 с.

2.     Логопедія: підручник / За ред. М.К. Шеремет. – Вид.3-тє, перер. та доповн. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2015. – 776 с.

3.     Лурия А. Р. Язык и сознание. – Ростов – на – Дону: Феникс, 1998.

4.     Немов Р.С. Психология. Кн. 2.: Психология образования: учебн. для студ. высш. пед. учеб. Заведений. / Р.С. Немов. – 4-е изд. – М.: ВЛАДОС, 2006. – 606 с.

5.     Павелків Р.В., Цигипало О.П. Дитяча психологія. – К.: Академвидав, 2010. – 432с

6.     Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. – М., 1989. – Т. 1.

7.     Соколов А. Н. Внутренняя речь и мышление. – М.: Просвещение, 1998.

Експресивне мовлення – це висловлювання за допомогою мови, воно спрямоване назовні і проходить декілька етапів: задум – внутрішнє мовлення – зовнішнє висловлювання.

Зовнішнє мовлення мас такі види: усне (діалогічне та монологічне) та писемне.

Діалогічне мовлення — психологічно найбільш проста і природна форма мовлення, що виникає під час безпосереднього спілкування двох або декількох співбесідників і складається в основному з обміну репліками. Форма та ступінь участі дитини у діалозі — один з показників її мовленнєвого розвитку.

Репліка відповідь, заперечення, зауваження на слова співбесідника — відрізняється стислістю, питальними і спонукальними реченнями, синтаксично стислими конструкціями.

Ознаками, за якими діалогічне мовлення відрізняється від монологічного, е:

— емоційний контакт тих, хто говорить, їх вплив один на одного за допомогою міміки, жестів, інтонації, тембру голосу;

— ситуативність, тобто предмет або тема обговорення існують у спільній діяльності або сприймаються безпосередньо.

Співбесідники підтримують діалог за допомогою уточнювальних питань, зміни ситуації та намірів тих, хто спілкується. Цілеспрямований діалог, пов'язаний однією темою, називається бесідою.

Монологічне мовлення це послідовно зв'язне викладення однією особою певної системи знань або подій. Для монологічного мовлення характерними с послідовність і достовірність, що забезпечують зв'язність думки, граматично правильне оформлення, виразність головних засобів. Монологічне мовлення, безперечно, складніше, ніж діалогічне, за змістом і мовним оформленням, передбачає достатньо високий рівень мовленнєвого розвитку того, хто говорить.

При відхиленнях мовленнєвого розвитку від норми монологічне мовлення порушується більше, ніж діалогічне.

Внутрішня форма мовлення (імпресивне, мовлення "про себе") — це беззвучно мовлення, яке виникає, коли людина про що-небудь думає, подумки складає план висловлювання. Цим видом мовлення ми користуємось обдумуючи щось про себе, не висловлюючи думки вголос, не записуючи їх на папері і не вступаючи в безпосереднє спілкування з іншими людьми. Внутрішнє мовлення має дві важливі особливості:

1)    не звучить, хоч інколи при сильному емоційному напруженні може переходити в розмову з самим собою;

2)  відрізняється скороченою синтаксичною структурою, згорнутістю, браком другорядних членів речення. Людина думає переважно іменниками і дієсловами, дуже коротко. Така скорочена структура речень пояснюється тим, що людині, яка думає, в цілому зрозуміло, про що йде мова, і тому нема потреби думати розгорнутими реченнями. (Іноді така скорочена структура внутрішнього мовлення негативно відображається на зовнішньому мовленні. Думки, які внутрішньо здавались цілком зрозумілими, людина не може висловити зовнішньо для інших: не знаходяться потрібні слова, речення звучать нелогічно і непереконливо тощо).

В онтогенезі внутрішнє (імпресивне) мовлення формується у дитини на основі зовнішнього (експресивного) і є одним із основних механізмів мислення.

За допомогою внутрішнього мовлення відбувається процес перетворення думки у мовлення і підготовка (планування) мовленнєвого висловлювання.

Внутрішнє мовлення – це мовлення “для себе”. Якщо за допомогою зовнішнього мовлення можна впливати на інших людей, то внутрішнє мовлення – засіб організації й керування власною життєдіяльністю.

Проблема співвідношення мислення і мовлення

Мислення і мовлення нероздільні і взаємозалежні. Людина думає словами і реченнями. Л.С.Виготський вважав, що слово так само належить до мови, як і до мислення. Воно являє собою живу клітинку, що містить у найпростішому вигляді основні властивості, притаманні мовному мисленню в цілому. Слово – це не ярлик, наклеєний як індивідуальна назва на окремий предмет. Воно завжди характеризує предмет або явище узагальнено й, отже, виступає як акт мислення. Але слово – це також засіб спілкування, тому воно входить до складу мовлення. Будучи позбавленим значення, слово вже не належить ні до думки, ні до мови; знаходячи своє значення, воно відразу ж стає органічною частиною і того, й іншого.

Попри все вищезазначене мислення й мовлення – це різні процеси, мають різні генетичні корені. Спочатку вони виконують різні функції й розвиваються окремо. У свою чергу, є види мислення, не пов'язані з мовленням, наприклад наочно-дійове або практичне мислення у тварин.

У філогенезі мислення й мовлення чітко вимальовується домовна фаза в розвитку інтелекту й доінтелектуальна фаза в розвитку мовлення.

Л.С.Виготський вважав, що у віці близько 2 років у відношеннях між мисленням і мовленням настає критичний переломний момент: мовлення починає ставати інтелектуалізованим, а мислення – мовним

Писемне мовлення

Писемне мовлення — мовлення, яке існує на папері у формі спеціальних знаків (букв), і сприймається іншими за допомогою зору.

 
Специфіка писемного мовлення полягає в тому, що воно є вторинним стосовно усного. Писемне виникло пізніше від усного і спирається на нього, як на своє джерело.

Писемне мовлення має вироблену систему графічних знаків. Крім літер українського алфавіту, у ньому використовуються різні наукові символи, умовні позначки, схеми, малюнки тощо. Це дає можливість фіксувати інформацію і з допомогою різних технічних засобів забезпечує збереження та відтворення мовлення у просторі й часі. Написаний текст можна при необхідності перечитати, виправити, поліпшити, змінити. Процес писемного мовлення пов'язаний зі значними розумовими діями: придумуванням, проектуванням речення й одночасним підбором різних варіантів комбінування слів, вибором синонімів, антонімів.  Однак інтонаційні можливості писемного мовлення суттєво обмежені, бо жодна орфографія, спеціальні позначення (знаки питання й оклику, підкреслення, лапки тощо) не здатні передати інтонаційного багатства, яким наділене усне мовлення.
Одиницею писемного мовлення, тобто реальним проявом його, є текст. Текст виразно членується на абзаци – чітко об'єднані змістом і будовою відрізків тексту. Речення всередині абзаца перебувають в досить тісних смислових і граматичних зв'язках між собою.

Головними особливостями писемного мовлення є:

1. Писемне мовлення спирається на своє джерело - на усне мовлення. Це пов'язане з тим, що писемне мовлення вторинне, воно виникло пізніше.

2. Писемне мовлення дає нам можливість фіксувати кимось висловлене, а це забезпечує збереження й відтворення чийогось  мовлення у просторі і часі ( тобто значно пізніше від того, як воно було висловлене).

3. Писемність фіксується знаками, символами, графіками,

літерами, цифрами. Та сприймається зором.

4. Користуючись писемною формою мовлення людина має можливість перечитати написане, виправити, поліпшити текст. Тому й писемне мовлення відзначається  більшою регламентацією мовних засобів, ніж усне. Отож, невдалий вибір слова, слово неточне, невідповідне в даному контексті, слово випадкове – не повинні мати місця в писемному тексті, де є можливість повернутися до написаного й виправити невдалі місця.

5. У писемній формі особливо чітко проявляється поділ текстів за сферами спілкування.

6. У зв”язку з тим, що в писемній формі мовлення відсутні такі важливі елементи усного мовлення, як інтонація, жест, міміка, безпосередня ситуація мовлення та ін., важливу роль у писемних текстах починають відігравати засоби суб'єктивно-емоційних оцінок. Вони досить яскраво проявляються у художньому стилі.

7. Значну  роль в житті суспільства відіграє й така особливість писемної форми мовлення, як потенціально необмежена кількість відтворення й дублювання того чи  іншого тексту.

8.  У писемному  мовленні діють загальнообов”язкові норми графіки, орфографії, пунктуації. Набагато більше уваги та праці витрачається на спеціальну обробку тексту. Автор повинен пам'ятати, що твір, який він створює, виступає одностороннім контактом  по відношенню до невизначеної аудиторії. Тому слід дбайливо, ретельно добирати мовні засоби.

9. У писемному тексті наявна ще така його особливість, здатність бути відтвореним у живій звуковій мові. Звукове відтворення тексту не завжди буває точною копією писемного тексту.

Отже, писемне мовлення, як і усне, також є широкою формою спілкування. Але обмін думками, знаннями в усному та писемному мовленні відбувається неоднаково. Усне мовлення базується на членороздільних звуках. Писемне мовлення - графічні зображення, виражені за допомогою писемних знаків (букв), кожний з яких визначає конкретний звук усного мовлення.

Специфікою писемного мовлення є те, що воно спрямоване на відсутнього читача. Через це відсутній безпосередній контакт між тим, хто пише, і тим, хто читає, і тому писемне мовлення більш розгорнуте, зв'язне порівняно з усним.

Роль писемного мовлення значно підвищується у зв'язку з тим, що воно значно розгортає межі спілкування між людьми і розширює можливості пізнання дійсності. Завдяки писемному мовленню людина пізнає історичний досвід розвитку людства. У писемному мовленні зафіксовані історичні досягнення в галузі науки, мистецтва, усієї культури людства.

Контрольні питання до теми:

1.     Чим відрізняється діалогічне і монологічне мовлення?

2.     Які особливості внутрішнього мовлення?

3.     Який взаємозв’язок між мисленням і мовленням?

4.     Що таке писемне мовлення?

5.     Назвіть ознаки писемного мовлення.

6.      Приведіть приклади писемного мовлення.

4. Які найбільші відмінності писемного мовлення від усного.

Дистанційне навчання

Навчальна дисципліна "Основи корекційної педагогіки"
Групи 141, 142, 541, 441

Тема "Особливості розвитку, навчання і виховання дітей з затримкою психічного розвитку (ЗПР)"

План

1.   ЗПР та причини виникнення.

2.   Види ЗПР. Психофізичний інфантилізм. Особливості емоційно – вольової сфери та пізнавальної діяльності.

3.   Діти з астенічними станами. Причини виникнення та види астенії.

4.   Основні показники ЗПР. Діагностика. Відокремлення від схожих станів.

5.   Особливості корекційної роботи.

Рекомендована література.

1. Зейгарник Б.В. Патопсихология. – Москва, 1986

2. Максимова Н.Ю., Милютина Е.Л. Курс лекций по детской патопсихологии., 2000.

3. Синьов В.М., Коберник Г.М. Основи дефектології. – Київ, 1994.

4.Бухановский А.О., Кутявин Ю.А., Литвак М.Е. Загальна психопатологія. – Ростов – на – Дону, 2000.

                                            Студенти повинні знати.

1.   Загальну характеристику ЗПР та причини її виникнення.

2.   Особливості емоційно – вольової сфери та пізнавальної діяльності при психофізичному інфантилізмові та при астенії.

3.   Основні показники ЗПР.

4.   Особливості та напрямки корекційної роботи при ЗПР.

Студенти повинні вміти.

1.   Пояснити поняття: “ЗПР”, “психофізичний інфантилізм”, “церебральна астенія”, “соматогенна астенія”.

2.   Характеризувати види ЗПР.

3.   Проводити діагностику ЗПР, відокремлювати ЗПР від схожих станів, розв”язувати практичні задачі.

4.   Працювати з додатковою літературою, аналізувати, порівнювати, робити відповідні висновки і узагальнення.

                                                                       

                                                                                                

Короткий виклад теоретичного матеріалу

            У процесі дослідження дітей з різними відхиленнями було виділено категорію дітей, які не могли повноцінно засвоювати програму масової школи без спеціально створених умов. Проте такі діти істотно відрізнялися від розумово відсталих. Таку категорію дитячої аномальності назвали затримкою психічного розвитку.

Як правило, на початку шкільного віку такі діти потрапляють до масової школи, де відразу починають відчувати значні труднощі в навчанні, по 2 – 3 роки вчаться в одному класі. Педагоги та батьки, не розуміючи справжніх причин відставання дитини,     вважають її лінивою та впертою. Важким стає особистісне становище в класному колективі, що відбивається на формуванні характеру.

Якщо таку дитину визнають розумово відсталою і відправлять до допоміжної школи, це не сприятиме її оптимальному розвитку, оскільки зміст навчального матеріалу в допоміжній школі розрахований на дійсно розумово відсталих і значно нижчий справжніх пізнавальних можливостей дітей з ЗПР.

Таким чином, виділення цих дітей в спеціальну категорію має велике практичне значення, адже глибоке вивчення особливостей їхньої психіки і визначення на цій підставі відповідних умов навчання і виховання допомагають успішно коригувати хід їх розвитку та становлення особистості.

        Проведені клінічні та психолого – педагогічні дослідження свідчать, що діти з ЗПР посідають проміжне становище між дітьми, які нормально розвиваються, та розумово відсталими і якісно відрізняються як від перших, так і від других.

Причини ЗПР.

-  захворювання вагітної на інфекційні хвороби (вірусний грип, малярію, черевний тиф тощо),

-  серцево – судинні хвороби матері,

-  резус – факторна несумісність крові матері і плода,

-  пологові травми та асфіксії,

-  інфекційні захворювання та інтоксикації, перенесені дитиною на ранніх етапах розвитку,

-  травми мозку тощо.

        Категорія дітей з ЗПР є досить різнорідною за складом. До неї відносять дітей з псизофізичним інфантилізмом та дітей з астенічними станами.

Психофізичний інфантилізм

Характерний тим, що дитина виявляє риси, притаманні дитині молодшого віку. Потрапивши до школи, такі діти поводять себе як дошкільники, віддають перевагу грі, не вміють зосередитись на завданні, недисципліновані, і навіть зовні (зріст, вага) схожі на дошкільників.

Розрізняють:

1)      неускладнену форму психофізичного інфантилізму (причина – уповільнене дозрівання мозкових структур);

2)      ускладнені форми (причина – слабко виражені органічні дефекти ЦНС, що виникли на ранніх етапах розвитку).

Для дітей з психофізичним інфантилізмом характерно:

1)      незрілість емоційно – вольової сфери, що виявляється в несформованості шкільних інтересів, зниженій здатності до напруження вольових зусиль, невмінні стримувати власні бажання. Тому дитина не чує того, що пояснює вчитель, під час уроку грається, ходить по кімнаті, задає випадкові запитання, що не стосуються теми;

2)      незрілість емоційно – вольової сфери часто ускладнюється затримкою розвитку пізнавальної діяльності, відставанням у розвитку мислення, пам’яті тощо. Діти мають низькі здібності до запам’ятовування та осмислення інформації, до оволодіння аналізом, порівнянням, узагальненням. Це заважає повноцінно засвоювати шкільну програму і самостійно оволодівати знаннями про навколишній світ.

При виконанні завдань допускають велику кількість помилок, яких не помічають, оскільки у них не сформований самоконтроль. Вони не вміють правильно зрозуміти та утримати в пам’яті інструкцію до завдання, особливо якщо вона містить кілька вимог.

3)                     Багато дітей молодшого шкільного віку з ЗПР не знають чітко, як звуть їх по батькові, а іноді навіть і прізвища, адреси, де живуть, не можуть відповісти на інші елементарні запитання.

Діти з астенічними станами

Термін “астенія” означає слабкість, безсилля та використовується в тих випадках, коли йдеться про ослабленість організму в цілому або деяких нервово – психічних функцій.

Залежно від причин, що викликали астенічний стан, розрізняють церебральну та соматогенну астенію.

1)      церебральна астенія (причина – легкі ураження мозку внаслідок інфекцій, травм, захворювань),

2)    соматогенна астенія (причина – загальні тривалі соматичні захворювання, що ослаблюють організм).

Першопричиною порушення пізнавальної діяльності у дітей з астенічними станами є надмірна втомлюваність, що різко знижує продуктивність діяльності. На початку роботи, після відпочинку, в спокійній обстановці діти виявляються досить зібраними, активно сприймають і розуміють навчальний матеріал, правильно і відносно самостійно виконують практичні завдання, розв’язують інтелектуальні задачі. Проте такий стан зберігається недовго. Швидко настає виснаження нервової системи, працездатність різко знижується, порушується увага, послаблюється пам’ять, частішають відволікання від роботи, зростає пасивність. У такому стані діти неспроможні виконати навіть нескладні завдання.

Для дітей – астеніків характерно :

1)  підвищена втомлюваність і низька працездатність відчутно позначаються на навчальних успіхах: діти важко оволодівають письмом, лічбою, читанням, погано засвоюють навчальну інформацію;

2)  особливості поведінки: у втомленому стані деякі діти стають надмірно збудливими, роздратованими, імпульсивними, метушливими, інші – навпаки – загальмованими, вони припиняють роботу, стають невпевненими, боязкими;

3)  фізична слабкість, швидка втомлюваність, пов’язані з нею роздратованість і плаксивість часто призводять до ізольованості в колективі, зникає інтерес до колективних ігор, з’являється озлобленість, агресивність, замкненість.

Діти досить часто переживають свої невдачі, проте без розумної педагогічної та лікарської допомоги не можуть знайти виходу із становища, що склалося.

Діагностика ЗПР

 Відрізнити дитину з ЗПР від розумово відсталої – нелегка справа, яка під силу лише компетентній медико – педагогічній комісії. Педагогам масових дошкільних установ та початкових класів загальноосвітніх шкіл досить часто доводиться мати справу з дітьми із затримкою психічного розвитку. Тому слід знати особливості їх психічної діяльності.

Основні показники затримки психічного розвитку:

-       знижена працездатність і швидка втомлюваність,

-       уповільненість сприймання та переробки інформації,

-       обмеженість кола загальних життєвих уявлень,

-       збіднений словниковий запас, наявність окремих недоліків вимови, хоч в цілому мова не має грубих порушень лексики та граматики,

-       перевага наочно – дійових форм мислення над словесно – логічними

-       погана пам’ять, невміння використовувати допоміжні засоби запам’ятовування матеріалу,

-       знижений рівень самоконтролю та критичності,

-       незрілість емоційно – вольової сфери,

-              недостатня сформованість усіх видів діяльності, в тому числі ігрової.

Позитивні риси,які відрізняють дитину з ЗПР від розумово відсталої:

1)         діти з ЗПР, зазнаючи труднощів у самостійному виконані тих чи інших завдань, значно результативніше, ніж олігофрени, використовують педагогічну допомогу: вони здатні виконати завдання, якщо їм задають навідні запитання, демонструють відповідну наочність, фіксують їхню увагу на меті завдання;

2)         мають більш продуктивну та цілеспрямовану діяльність: на відміну від розумово відсталих виявляють бажання розібратися в змісті завдання, активніше шукають засобів досягнення мети, звертаються по допомогу, просять повторити інструкцію, розмірковують вголос;

3)         діти з ЗПР здатні оволодіти ширшим і глибшим обсягом знань, ніж олігофрени, а, маючи певні знання, спроможні їх самостійно узагальнювати, конкретизувати, застосовувати до нових умов.

     Наприклад, діти з ЗПР стикаються з труднощами при оволодінні складом числа, лічбою з переходом через десяток, розв’язанні задач. Проте, на відміну від розумово відсталих, вони досить швидко і правильно виконують завдання, сприймаючи педагогічну допомогу.

Їх показники зростають при виконанні діагностичних завдань на перевірку навичок читання і розуміння тексту. Навіть незначна допомога у вигляді навідного запитання дозволяє дитині з ЗПР правильно встановити логічний зв’язок між подіями, про які йдеться в тексті, і передати його у власному переказі, тоді як розумово відсталі, як правило, і за такої умови зробити цього не спроможні. До того ж у порівнянні з олігофренами, діти з ЗПР навіть при низькому рівні сформованості техніки читання майже завжди намагаються зрозуміти текст, з власної ініціативи повторно перечитуючи його.

Особливості корекційної роботи

           Якщо у дитини виявлено ЗПР, її направляють до школи чи класу спеціального типу. Це має велике практичне значення: створення адекватних педагогічних, лікувальних та охоронних умов, які відповідають особливостям стану здоров’я та розвитку дитини, допомагає боротися з шкільною неуспішністю, запобігає виникненню вторинних ускладнень, зокрема негативних рис характеру.

       У спеціальних школах застосовується щадний медико – педагогічний режим, санітарно – гігієнічний контроль умов навчання, праці, відпочинку. Для учнів молодших класів передбачено денний сон, під час уроків обов’язкові фізкультпаузи тощо.

Зміст навчання базується на програмах масової школи, але навчальний процес має свої особливості:

-  значна увага приділяється пропедевтичним періодам, протягом яких учнів готують до вивчення наступного матеріалу, збагачують досвід, усувають прогалини в знаннях,

-  є спеціальні уроки повторення, що сприяють кращому засвоєнню знань, а це є особливо важливим, бо діти мають слабку пам’ять,

-  передбачено додаткові корекційні заняття для усунення недоліків мови, моторики.

Дуже важливим є запобігання виникненню втоми, для чого використовують такі методичні прийоми:

-  подання матеріалу малими дозами,

-  чергування розумової та практичної діяльності,

-  цікавий дидактичний матеріал,яскрава наочність,

-  фізкультпаузи,

-  ігрові моменти на уроках,

-  заохочення дітей, педагогічний такт, уважність та доброзичливість.

Досвід роботи спец. шкіл для дітей з ЗПР свідчить, що функціонування цього типу навчальних закладів є досить ефективним: учні, які після певного періоду перебування в спец. школі повертаються до масової школи, успішно продовжують навчання за звичайних умов. Ті, у кого спостерігаються стійкі та глибокі форми ЗПР, продовжують навчання у спец. школі, здобувають неповну середню освіту і успішно адаптуються в суспільстві.

  

 Питання для контролю і самоконтролю

  

1.       Назвіть основні причини затримки психічного розвитку.

2.       Чому діти з ЗПР потребують спеціальних умов навчання?

3.       Чим схожі і чим принципово відрізняються діти з психофізичним інфантилізмом від дітей – астеніків?

4.       Схарактеризуйте особливості розвитку дитини з ускладненою формою інфантилізму.

5.       Яка основна риса пізнавальної діяльності дітей з астенічними станами? Які особливості розвитку виникають як вторинні ознаки?

6.       Чим діти з ЗПР схожі, а чим принципово відрізняються від розумово відсталих?

7.       Які головні вимоги до проведення навчальної та корекційно – виховної роботи з учнями з ЗПР?

Завдання

1.   Опрацюйте матеріал лекції та відповідні розділи рекомендованої літератури. Поясніть поняття “психофізичний інфантилізм”, “церебральна астенія”, “соматогенна астенія”. 

2.   Складіть порівняльну характеристику дітей з ЗПР і дітей – олігофренів. Чим вони схожі і чим принципово відрізняються?

3.   Підготуйте повідомлення на тему «Напрямки роботи вчителя з дітьми, що мають ЗПР в умовах інклюзивного навчання»

4.   Перевірте  рівень засвоєння знань по темі шляхом розв’язання психолого-педагогічних задач.

Психолого – педагогічні задачі

.

Задача.

Наташа С., 3 роки, обстежується в умовах психіатричного стаціонару з метою встановлення місця подальшого перебування. З історії хвороби відомо, що мати залишила дитину в пологовому будинку. Наташа страждала рахітом, відставала в розвитку. Перенесла кір, вітряну віспу, два рази пневмонію. Зараз ходить самостійно, вживає фрази з 2-3 слів. Виконує прості інструкції, знає назви частин тіла. Мова розвинута слабо, складати розповідь за картинками не вміє, перекзування тексту недоступне. Емоційні реакції живі, правильні. Увага нестійка. Завдання виконує, використовуючи сторонню допомогу. Засвоює способи дії, вміє переносити їх на нові ситуації.

-  Який ти порушення у Наташі?

-  В якому типі дошкільного закладу треба знаходотись дівчинці?

Задача 2

Таня В., 7 років, знаходиться на обстеженні шкільної готовності. Дитина народилася вчасно, розвивалась нормально, своєчасно навчилась сидіти, ходити, говорити. Коли віддали в дитячий садок, у Тані була сильна стресова реакція – плакала, не спала, не говорила.Через 2 тижні її забрали додому. До 7 років виховувалась вдома. Зараз знає букви, рахує в межах 10. Відстає від ровесників в рості та вазі. Завданнями не цікавиться, ходить по кімнаті, грається.

Аналіз і синтез утруднений, власних помилок не помічає, завдання сприймає лише в ігровій формі, на похвалу реагує слабо. Емоції живі, самооцінка завищена.

-  Який тип порушення у Тані?

-  Консультація яких спеціалістів бажана?

Задача 3

До психолога звернулась мама хлопчика Вови 8 років. Дитина не засвоює шкільну програму. Вова народився вчасно, але відставав у психофізичному розвитку: сидіти почав після 8 місяців, ходити – в півтора року, перші слова з”явилися у 2 роки. Дитячий садок не відвідував. В 1 класі вивчив лише окремі букви, навчився рахувати до 5, але з допомогою наочності

При психологічному обстеженні відмічається недостатність об”єму та переключення уваги, мислення конкретне, працездатність низька. Операції конкретизації та узагальнення недоступні. Стороння допомога та додатковий інструктаж на результати роботи не впливають.

-  Консультація якого спеціаліста потрібна дитині?

-  Який, на вашу думку, тип порушення у дитини?

Задача 4

Хлопчик Ваня народився недоношеним, відставав у формуванні навичок сидіння, мовлення. Фразова мова з”явилась у 4 роки. Зараз Вані 5 років. Страждає на нічний енурез. Веселий, рухливий, відвідує дитячий садок. Непосидючий. Не справляється з навчальною програмою старшої групи. З трудом одягається, не вміє зав”язувати шнурки, застібати гудзики. Увага нестійка, виконання завдання може перериватись шумною грою, починає бігати по кімнаті, задає запитання на сторонні теми. Доступні прості узагальнення: “іграшки”, “тварини”.

-  Який тип порушень у Вані?

-  Які можна дати рекомендації?

Задача 5

Хлопчик Микола А. У 7 років пішов до школи і перші два роки вчився добре. На початку 3-го класу тяжко перехворів на скарлатину і пропустив 3 місяці занять. Після повернення до класу були помічені його підвищена стомлюваність, роздратованість, схильність до порушень дисципліни. В навчальну діяльність хлопчик втягувався важко, тому не міг ліквідувати прогалини у знаннях, все більше відставав від класу.

Вдома його почали карати, особливо вітчим. Микола озлобився, став грубим, втратив інтерес до школи, почав палити. Неправильність своєї поведінки усвідомлював, глибоко переживав несприятливу ситуацію, що склалася в школі і вдома.

-  Яка можлива причина такої ситуації?

-  Яку пораду можна дати?