Дистанційне навчання

Навчальна дисципліна "Психологія мовлення"
Група 231  Тема  "Експресивне мовлення"

План

1. Діалог та монолог як форми зовнішнього усного мовлення.

2. Внутрішнє мовлення.

3. Проблема співвідношення мислення і мовлення.

4. Писемне мовлення.

Перелік рекомендованої літератури

1.     Довідник учителя – логопеда / Авт. – упор. Лупінович С.М. – Тернопіль: Мандрівець, 2008. – 112 с.

2.     Логопедія: підручник / За ред. М.К. Шеремет. – Вид.3-тє, перер. та доповн. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2015. – 776 с.

3.     Лурия А. Р. Язык и сознание. – Ростов – на – Дону: Феникс, 1998.

4.     Немов Р.С. Психология. Кн. 2.: Психология образования: учебн. для студ. высш. пед. учеб. Заведений. / Р.С. Немов. – 4-е изд. – М.: ВЛАДОС, 2006. – 606 с.

5.     Павелків Р.В., Цигипало О.П. Дитяча психологія. – К.: Академвидав, 2010. – 432с

6.     Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. – М., 1989. – Т. 1.

7.     Соколов А. Н. Внутренняя речь и мышление. – М.: Просвещение, 1998.

Експресивне мовлення – це висловлювання за допомогою мови, воно спрямоване назовні і проходить декілька етапів: задум – внутрішнє мовлення – зовнішнє висловлювання.

Зовнішнє мовлення мас такі види: усне (діалогічне та монологічне) та писемне.

Діалогічне мовлення — психологічно найбільш проста і природна форма мовлення, що виникає під час безпосереднього спілкування двох або декількох співбесідників і складається в основному з обміну репліками. Форма та ступінь участі дитини у діалозі — один з показників її мовленнєвого розвитку.

Репліка відповідь, заперечення, зауваження на слова співбесідника — відрізняється стислістю, питальними і спонукальними реченнями, синтаксично стислими конструкціями.

Ознаками, за якими діалогічне мовлення відрізняється від монологічного, е:

— емоційний контакт тих, хто говорить, їх вплив один на одного за допомогою міміки, жестів, інтонації, тембру голосу;

— ситуативність, тобто предмет або тема обговорення існують у спільній діяльності або сприймаються безпосередньо.

Співбесідники підтримують діалог за допомогою уточнювальних питань, зміни ситуації та намірів тих, хто спілкується. Цілеспрямований діалог, пов'язаний однією темою, називається бесідою.

Монологічне мовлення це послідовно зв'язне викладення однією особою певної системи знань або подій. Для монологічного мовлення характерними с послідовність і достовірність, що забезпечують зв'язність думки, граматично правильне оформлення, виразність головних засобів. Монологічне мовлення, безперечно, складніше, ніж діалогічне, за змістом і мовним оформленням, передбачає достатньо високий рівень мовленнєвого розвитку того, хто говорить.

При відхиленнях мовленнєвого розвитку від норми монологічне мовлення порушується більше, ніж діалогічне.

Внутрішня форма мовлення (імпресивне, мовлення "про себе") — це беззвучно мовлення, яке виникає, коли людина про що-небудь думає, подумки складає план висловлювання. Цим видом мовлення ми користуємось обдумуючи щось про себе, не висловлюючи думки вголос, не записуючи їх на папері і не вступаючи в безпосереднє спілкування з іншими людьми. Внутрішнє мовлення має дві важливі особливості:

1)    не звучить, хоч інколи при сильному емоційному напруженні може переходити в розмову з самим собою;

2)  відрізняється скороченою синтаксичною структурою, згорнутістю, браком другорядних членів речення. Людина думає переважно іменниками і дієсловами, дуже коротко. Така скорочена структура речень пояснюється тим, що людині, яка думає, в цілому зрозуміло, про що йде мова, і тому нема потреби думати розгорнутими реченнями. (Іноді така скорочена структура внутрішнього мовлення негативно відображається на зовнішньому мовленні. Думки, які внутрішньо здавались цілком зрозумілими, людина не може висловити зовнішньо для інших: не знаходяться потрібні слова, речення звучать нелогічно і непереконливо тощо).

В онтогенезі внутрішнє (імпресивне) мовлення формується у дитини на основі зовнішнього (експресивного) і є одним із основних механізмів мислення.

За допомогою внутрішнього мовлення відбувається процес перетворення думки у мовлення і підготовка (планування) мовленнєвого висловлювання.

Внутрішнє мовлення – це мовлення “для себе”. Якщо за допомогою зовнішнього мовлення можна впливати на інших людей, то внутрішнє мовлення – засіб організації й керування власною життєдіяльністю.

Проблема співвідношення мислення і мовлення

Мислення і мовлення нероздільні і взаємозалежні. Людина думає словами і реченнями. Л.С.Виготський вважав, що слово так само належить до мови, як і до мислення. Воно являє собою живу клітинку, що містить у найпростішому вигляді основні властивості, притаманні мовному мисленню в цілому. Слово – це не ярлик, наклеєний як індивідуальна назва на окремий предмет. Воно завжди характеризує предмет або явище узагальнено й, отже, виступає як акт мислення. Але слово – це також засіб спілкування, тому воно входить до складу мовлення. Будучи позбавленим значення, слово вже не належить ні до думки, ні до мови; знаходячи своє значення, воно відразу ж стає органічною частиною і того, й іншого.

Попри все вищезазначене мислення й мовлення – це різні процеси, мають різні генетичні корені. Спочатку вони виконують різні функції й розвиваються окремо. У свою чергу, є види мислення, не пов'язані з мовленням, наприклад наочно-дійове або практичне мислення у тварин.

У філогенезі мислення й мовлення чітко вимальовується домовна фаза в розвитку інтелекту й доінтелектуальна фаза в розвитку мовлення.

Л.С.Виготський вважав, що у віці близько 2 років у відношеннях між мисленням і мовленням настає критичний переломний момент: мовлення починає ставати інтелектуалізованим, а мислення – мовним

Писемне мовлення

Писемне мовлення — мовлення, яке існує на папері у формі спеціальних знаків (букв), і сприймається іншими за допомогою зору.

 
Специфіка писемного мовлення полягає в тому, що воно є вторинним стосовно усного. Писемне виникло пізніше від усного і спирається на нього, як на своє джерело.

Писемне мовлення має вироблену систему графічних знаків. Крім літер українського алфавіту, у ньому використовуються різні наукові символи, умовні позначки, схеми, малюнки тощо. Це дає можливість фіксувати інформацію і з допомогою різних технічних засобів забезпечує збереження та відтворення мовлення у просторі й часі. Написаний текст можна при необхідності перечитати, виправити, поліпшити, змінити. Процес писемного мовлення пов'язаний зі значними розумовими діями: придумуванням, проектуванням речення й одночасним підбором різних варіантів комбінування слів, вибором синонімів, антонімів.  Однак інтонаційні можливості писемного мовлення суттєво обмежені, бо жодна орфографія, спеціальні позначення (знаки питання й оклику, підкреслення, лапки тощо) не здатні передати інтонаційного багатства, яким наділене усне мовлення.
Одиницею писемного мовлення, тобто реальним проявом його, є текст. Текст виразно членується на абзаци – чітко об'єднані змістом і будовою відрізків тексту. Речення всередині абзаца перебувають в досить тісних смислових і граматичних зв'язках між собою.

Головними особливостями писемного мовлення є:

1. Писемне мовлення спирається на своє джерело - на усне мовлення. Це пов'язане з тим, що писемне мовлення вторинне, воно виникло пізніше.

2. Писемне мовлення дає нам можливість фіксувати кимось висловлене, а це забезпечує збереження й відтворення чийогось  мовлення у просторі і часі ( тобто значно пізніше від того, як воно було висловлене).

3. Писемність фіксується знаками, символами, графіками,

літерами, цифрами. Та сприймається зором.

4. Користуючись писемною формою мовлення людина має можливість перечитати написане, виправити, поліпшити текст. Тому й писемне мовлення відзначається  більшою регламентацією мовних засобів, ніж усне. Отож, невдалий вибір слова, слово неточне, невідповідне в даному контексті, слово випадкове – не повинні мати місця в писемному тексті, де є можливість повернутися до написаного й виправити невдалі місця.

5. У писемній формі особливо чітко проявляється поділ текстів за сферами спілкування.

6. У зв”язку з тим, що в писемній формі мовлення відсутні такі важливі елементи усного мовлення, як інтонація, жест, міміка, безпосередня ситуація мовлення та ін., важливу роль у писемних текстах починають відігравати засоби суб'єктивно-емоційних оцінок. Вони досить яскраво проявляються у художньому стилі.

7. Значну  роль в житті суспільства відіграє й така особливість писемної форми мовлення, як потенціально необмежена кількість відтворення й дублювання того чи  іншого тексту.

8.  У писемному  мовленні діють загальнообов”язкові норми графіки, орфографії, пунктуації. Набагато більше уваги та праці витрачається на спеціальну обробку тексту. Автор повинен пам'ятати, що твір, який він створює, виступає одностороннім контактом  по відношенню до невизначеної аудиторії. Тому слід дбайливо, ретельно добирати мовні засоби.

9. У писемному тексті наявна ще така його особливість, здатність бути відтвореним у живій звуковій мові. Звукове відтворення тексту не завжди буває точною копією писемного тексту.

Отже, писемне мовлення, як і усне, також є широкою формою спілкування. Але обмін думками, знаннями в усному та писемному мовленні відбувається неоднаково. Усне мовлення базується на членороздільних звуках. Писемне мовлення - графічні зображення, виражені за допомогою писемних знаків (букв), кожний з яких визначає конкретний звук усного мовлення.

Специфікою писемного мовлення є те, що воно спрямоване на відсутнього читача. Через це відсутній безпосередній контакт між тим, хто пише, і тим, хто читає, і тому писемне мовлення більш розгорнуте, зв'язне порівняно з усним.

Роль писемного мовлення значно підвищується у зв'язку з тим, що воно значно розгортає межі спілкування між людьми і розширює можливості пізнання дійсності. Завдяки писемному мовленню людина пізнає історичний досвід розвитку людства. У писемному мовленні зафіксовані історичні досягнення в галузі науки, мистецтва, усієї культури людства.

Контрольні питання до теми:

1.     Чим відрізняється діалогічне і монологічне мовлення?

2.     Які особливості внутрішнього мовлення?

3.     Який взаємозв’язок між мисленням і мовленням?

4.     Що таке писемне мовлення?

5.     Назвіть ознаки писемного мовлення.

6.      Приведіть приклади писемного мовлення.

4. Які найбільші відмінності писемного мовлення від усного.